До нас звернувся Відповідач (військовослужбовець ЗСУ), проти якого колишня дружина подала позов про стягнення аліментів на утримання 8-річної доньки у розмірі 1/3 частки (33%) від усіх його доходів, а також аліментів на свій власний утримання у розмірі 1/8 частки (12,5%) строком на 36 місяців.
Позивачка стверджувала, що батько нібито не надає матеріальної допомоги, дитина потребує постійного лікування, а сама мати має право на утримання через необхідність догляду за дитиною.
Позов, побудований на голослівних твердженнях без доказів.
Позивачка посилалася на «виключні обставини» та стан здоров’я дитини, проте не надала суду жодного належного та допустимого доказу (зокрема статусу дитини з інвалідністю чи медичних висновків про потребу в постійному сторонньому догляді, що передбачено ст. 88 СК України).
Спростування фейкового ухилення від утримання.
Твердження про те, що батько не бере участі в житті дитини, спростовувалося реальними документами. Ми залучили до справи банківську виписку за рік та переписку в Telegram, де самі ж слова Позивачки підтверджували: батько систематично й добровольно фінансував лікування, реабілітацію, відпочинок та покупки для доньки.
Процесуальне заперечення щодо «додаткових витрат».
Ми довели суду, що будь-які окремі витрати на лікування є предметом ст. 185 СК України (додаткові витрати), а не підставою для автоматичного підвищення щомісячної частки аліментів до 1/3, тим паче за відсутності чеків та розрахунків.
Завдяки юридичному аналізу та доведенню відсутності доказової бази у Позивачки, суд повністю підтримав нашу позицію:
Зменшено розмір аліментів на дитину до законної та обґрунтованої 1/4 частки (25%) від доходу (але не менше 50% прожиткового мінімуму).
Повністю відмовлено у задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо стягнення аліментів на утримання дружини.
Суд погодився: емоції та незатверджені заяви не є підставою для задоволення позову - рішення має ухвалюватися виключно на основі реальних доказів.